ЗУБИ́ЛО, а, с. Ручний ударний інструмент, признач. для рубання металу або обробки каменю. Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (Бойч., Молодість, 1949, 24); Обрубники з усієї сили оббивали деталі пневматичними зубилами (Ю. Янов., І, 1954, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 726.