Дичо́к, чка, м.

1) = Дичка.

2) Залетѣвшій изъ чужого пчельника и собранный въ улей рой пчелъ.

3) Дикая лошадь. О. 1862. I. 17.

4) = Вівсюг. Вх. Лем. 410.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 385.