Да́ром нар.

1) Даромъ, безвозмездно. Всім дівочкам роспродає, Галочці даром дає. Мет. 302. Поймайте мені перловий вінок, я вам, молода, даром, не схочу: первому рибалочці — перловий вінок, другому рибалочці — щирозлотий перстень. Чуб. ІІІ. 305. Ті вже повмірали, що даром давали, давно їх нема. Ном. 4626.

2) Напрасно, попусту; безъ пользы. Вже не даром Левко каже. Кв. II. 249. Нехай таки я не даром житиму на світі. Кв. І. 158. Се щось не даром. Это что то не спроста.

3) Да́ром що = Дарма́ що. Ном. № 405.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 359.