Про УКРЛІТ.ORG

улупити

УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ), улуплю́, улу́пиш; мн. улу́плять; док., перех., розм.

1. Колупаючи, відокремити, відірвати частину від цілого. Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить (Сл. Гр.).

◊ Улупи́в би се́рця [свого́] див. се́рце.

2. З силою ударити. Він [благочинний] зірвав з гвіздка кадильницю і.. влупив отця Олександра по голові (Мик., Кадильниця, 1959, 63).

3. рідко. Дуже швидко побігти, тікаючи. Побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила українсько-німецька дуже самостійна делегація (Вишня, І, 1956, 277).

4. рідко. Узяти дуже дорогу ціну, плату. Хотіла [Сивилла] мізок закрутити, Щоб грошей більше улупити, Хоть бідний був Еней і так (Котл., І, 1952, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 432.

Улупити, плю, пиш, гл.

1) Отколоть. отковырнуть, отлупить. Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить. Лукаш. 169. Серця б улупила та матінку купила. Мил. 205.

2) Ударить А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. ЗОЮР. ІІ. 72. Ще будем по закону судити, що тобі в спину влупити. Грин. ІІІ. 565. А як влупить чортяку грім, заб’є його. Драг. 44.

3) Побѣжать быстро. Як повернеться назад та як улупе до ями. ХС. ІІІ. 56.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 335.

вгору