НАВЕ́РНЕННЯ, я, с. Дія за знач. наверну́ти, наверта́ти. Лозки багаті, і навернення їх єдиного сина рано чи пізно принесе свою користь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 153); Одним із засобів підкорення слов’ян було насильне навернення їх у християнство (Іст. середніх віків, 1955, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 27.