Про УКРЛІТ.ORG

звичайно

ЗВИЧА́ЙНО.

1. Присл. до звича́йний. Ах, як досадно, що від тої тоненької стрілки [барометра] залежить, де і як ми стрінемо.. ніч: звичайно, прозаїчно, на ліжку, чи серед співу, людей і вогнищ на ярмарку у Криниці! (Коцюб., II, 1955, 234); У комірчині.. звичайно стояли бідони з молоком та висіли білі халати доярок (Тют., Вир, 1964, 133); Іванов прощається з дружиною звичайно, як і більшість з простих людей, що йдуть на війну (Довж., І, 1958, 116); Павло усім одвітував звичайно, розмовляв до ладу, добре (Вовчок, І, 1955, 165).

Як (ніж) звича́йно: а) як заведено. Качковський.. не йшов, як звичайно, у хату сідати перед виїздом, «щоб усе добре сідало» (Л. Укр., III, 1952, 662); б) як завжди. В дворі, як звичайно, нікого не було (Скл., Святослав, 1959, 9); Затремтів старий, зблід іще більше, ніж звичайно,— майже від року не кликали його до судді! (Фр., VI, 1951, 182).

2. у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження думки. Так, звичайно, крім таланту, потрібне ще і вміння! (Моє життя в мист., 1955, 69); В нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (Рильський, III, 1956, 63).

3. у знач. ствердж. част. так, авжеж. [1-ша панночка:] Ви, Оресте Михайловичу, умієте через вогонь стрибати? [Орест:] Звичайно, вмію (Л. Укр., II, 1951, 46); — Ну, а в отакі ночі ви літаєте? — Звичайно. Тихо, місячно, ніч саме для польотів (Гончар, Тронка, 1963, 21).

4. у знач. присудк. сл., рідко. Як належить, як годиться. Одяглась [Олена] таки любенько, як звичайно панночці та ще й хорунжівні (Кв.-Осн., II, 1956, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 477.

Звича́йно нар.

1) Обыкновенно.

2) Вѣжливо, прилично.

3) Конечно, разумѣется, само собой, по обыкновенію. Звичайно, крадене. Шевч. 585. Було, як почне хто казку казати, звичайно про змія, то так його наче і ввижаю перед себе. Рудч. Ск. І. 130. Ум. Звичайне́нько. Бабуся йому на те звичайненько одмовила. МВ. (О. 1862. III. 55).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 130.

вгору