Про УКРЛІТ.ORG

дружба

ДРУ́ЖБА1, и, ж. Стосунки, відносини, в основі яких лежить взаємна прихильність, довір’я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, спільність інтересів і т. ін. Ми все в Латипові уста Внесем,.. докажем, Що з Турном дружба єсть пуста (Котл., І, 1952, 271); — Нехай наша дружба з великою Руссю буде тісна й нерозривна довіку! (Кач., II, 1958, 513); Морально-політична єдність радянського суспільства, дружба народів СРСР, радянський патріотизм стали рушійними силами в нашій країні (Рад. Укр., 22.УІ 1951,1).

ДРУ́ЖБА2, и, ч., заст., діал. Товариш молодого, що бере участь у весільному обряді. То було весілля в жандармів і в одного з них «Эф» [Фідлер] був за дружбу (Коцюб., III, 1956, 181); У суботу рано Марія з дружками, а я з дружбами, з Іваном та ще з одним хлопцем, обійшли і своїх, і вижинівських, запросили на весілля (Мур., Бук. повість, 1959, 38); // Особа, що тримає вінець над головою молодого чи молодої в час вінчання і перебуває при них під час весільного обряду. Я бачив її.., а коло неї його, ..гарного мужчину, з чорною.. бородою, що був її дружбою (Коб., III, 1956, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 423.

Дру́жба, би

1), ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. І. 34.

2) об. Одинъ изъ супруговъ; замужняя женщина иди женатый мужчина. Позбірались судді-сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, — оба ’сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. Въ одной сказкѣ употреблено въ устахъ дѣвушекъ о молодомъ царевичѣ повидимому въ смыслѣ: молодой человѣкъ, могущій быть женихомъ: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук…. Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб’є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51—52.

3) м. Товарищъ жениха на свадьбѣ, приглашенный имъ изъ числа парней; шаферъ. Чуб. IV. 95—96. Иногда это значить тоже, что и дружко. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дру́жбонько, дружби́ненько. Маркев. 132. Грин. ІІІ. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 447.

дру́жба

1) у народнопоетичній творчості — хто-небудь з подруж­жя — чоловік або дружина. І ти дружба, і я дружба — оба сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби (Я. Головацький);

2) у весільному обряді — товариш молодого, запрошений з числа па­рубків; шафер; іноді так називають дружка́ (див.), пop.: «Ой, дружбо, дружбо, тяжка твоя служба» (скар­житься весільний дружко, що му­сить слухатися в усьому весільного старосту). У суботу рано Марія з дружками, а яз дружбами, з Іваном та ще з одним хлопцем, обійшли і своїх, і вижинівських, запросили на весілля (І. Муратов);

3) в обряді вінчання — особа, що тримає ві­нець над головою молодого чи мо­лодої і перебуває при них під час весільного обряду.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 202.

вгору