ВЕРВЕ́ЧКА, рідко ВІРВЕ́ЧКА, и, ж. 1. Один з чотирьох мотузочків, на яких підвішена колиска. Учу й прясти, чепурною хазяйкою бути. У колисці мала дитина, — вона в мене знає, як заколихати злегка, за вервечки (Барв., Опов.., 1902, 435); Скрипить на вервечках колиска, І вітер по шибці шкребе (Мал., II, 1956, 126); Біля лежанки, на вузлуватих вірвечках, висить колиска (М. Ол., Леся, 1960, 49); // рідко. Мотузок. Погуляв, як собака на вервечці (Номис, 1864, № 12491).

2. перен. Ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь. І не сам гуляє Василь, а назбирає коло себе цілу вервечку таких, як і сам, школярів і пішли (Мирний, IV, 1955, 78); На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (Загреб., Європа 45, 1959, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 327.

Вервечка, ки, ж.

1) Веревочка, на которой привѣшена люлька, колыбель (всѣхъ вервечок четыре). К. С. 1893. VII. 80. Шовковії вервечки, колисочка швабська, дитиночка панська. Нет. 4.

2) Рядъ, толпа людей, животныхъ. А он Грицько малу вервечки за собою веде. Мир. Пов. І. 129. Вервечка курей. Мнж. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 134.

верве́чка = вірве́чка — один із чо­тирьох мотузочків, на яких здавна підвішують колиску. Шовковії вервечки, колисочка швабська, дитинонька панська (пісня); Скрипить на вервечках колиска, І вітер на шибці шкребе (А. Малишко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 75.